Значимість освіти та її роль у суспільстві вважається ключовою тенденцією розвитку сучасного суспільства. В багатьох країнах світу давно розуміють, що майбутнє за тією цивілізацією, яка по максимуму забезпечить розвиток інтелектуального та творчого потенціалу своїх громадян. А це можливо лише при достатньому відношенні держави і суспільства до освіти.

Освіта — одна із найважливіших сфер людської діяльності і визначальний фактор розвитку людства. Це зумовлює необхідність упровадження в освітню практику новітніх технологій, які передбачають навчання, виховання, формування навичок наукової роботи і управління, заснованих на модернізованій дидактичній системі. Результативність цього процесу досягається використанням сучасних високоефективних методів, засобів і прийомів, що забезпечують творче оволодіння величезним масивом наукових знань.

У найбільш широкому значенні «якість освіти» найчастіше розуміють як ступінь відповідності змісту, форм і засобів навчання та рівня освітньої підготовки випускників навчальних закладів очікуванням і потребам особистості, держави та суспільства.

Країни Європейського Союзу дієвим інструментом забезпечення потрібної якості освіти визнали компетентніший підхід, який сьогодні утверджується в більшості європейських національних освітніх систем.

Наукові розвідки у компетентнісній сфері освіти тривають вже не одне десятиліття, але запровадження компетентнісного в європейську освітню політику розпочалося лише у 1996 році.

Російські дослідники О. Олейнікова, А. Маравтева, Є. Коновалова і Є. тартакова трактують « компетентність» як спроможність особистості на основі органічної єдності набутих знань, умінь, досвіду та ставлень здійснювати як звичайну, так і нову діяльність у певній галузі.

Поняття «компетентність» у контексті визначення кінцевої мети загальної середньої освіти можна пояснити як набуту характеристику особистості випускника, що, базуючись на певних ціннісних переконаннях, охоплює відповідні знання, уміння і навички та дає можливість застосовувати останні в самостійній практичній діяльності для реалізації свого життєвого потенціалу.

Закон України «Про освіту» висунув перед учителем задачу — сприяти формуванню в учнів фахового рівня, тобто навчальна діяльність у підсумку має не просто дати людині суму знань, умінь і навичок, а сформувати рівень її компетентності. Поняття компетентності не зводиться ані до знань, ані до навичок, а належить до сфери вмінь. Уміння — це компетентність у дії, тобто це здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, набутих завдяки навчанню.

Учень повинен перерости вчителя, а вчитель - пишатись ним. Це головна умова, за якої освіта набуває розвивального характеру. Головна мета розвивального навчання — навчити учнів самостійно вчитись, вільно орієнтуватись у величезному потоці інформації, яку вони одержують, виділяти головне, логічно і послідовно викладати свої думки; працювати творчо, об'єктивно оцінювати свою роботу й роботу товаришів.

Компетентнісний підхід на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі набутих знань вирішувати проблеми, що виникають у різних ситуаціях. Специфіка даного навчання полягає в тому, щоб засвоювалися не готові знання, кимось запропоновані, а здобуті самими учнями.

Розуміння особливостей структури компетентності та усвідомлення . специфіки її компонентів надає можливість зробити певні висновки:

Компетентність як педагогічне явище характеризується складною структурою.

1 .Узагальнення підходів до структурування цього педагогічного

явища дозволяє запропонувати таку внутрішню структуру

компетентності:

^ знання;

^ діяльність;

^ особистісні якості.

2. Структурні компоненти компетентності взаємопов'язані між собою.
3. Об'єктивні зв'язки між цими структурними компонентами мають бути враховані у навчально-виховному процесі, що забезпечить переведення компетентнісних ідей в практичну площину.

Схема 1. Загальна структура компетентностей Основні групи компетентностей учнів:

• Соціальна компетентність
• полі культурна компетентність
• комунікативна компетентність
• інформаційна компетентність
• компетентність саморозвитку і самоосвіти
• компетентність творчої діяльності

Останнім часом спостерігається спад інтересу до навчання. Учителі досліджують проблему, куди поділись «Чомучки», чому вундеркінди не переростають у вундер - юнаків. Причин виявляється забагато, але одна з найбільш істотних - це відсутність творчості в навчанні. Праця вчителя - постійний пошук. Те, що вчора вважалось новим, сьогодні вже не відповідає вимогам сучасного уроку. Кожний досвідчений учитель ставить перед собою завдання: привернути учнів своїм предметом, розбудити в них найкращі людські якості: творчість, працьовитість, наполегливість. А також мету — навчити учнів так, щоб вони були вчителями у процесі навчання, а вчитель керував їх розумовим процесом на своїх уроках.

Результат процесу вчення (і навченості) значною мірою залежить від стану процесу викладання, його доцільності, продуманості, від того, як організована навчальна діяльність учнів.

Якщо вчитель більшу частину роботи на уроці бере на себе, а саме:

^ Формулює проблему уроку й часто, не чеканки пропозицій учнів, з метою економії часу вказує можливі шляхи їх вирішення;

^ Викладає новий матеріал;

^ Пропонує алгоритм рішення задач, а наступні задачі мають переважно репродуктивний характер;

^ Контролює знання учнів, часто вимагаючи переказування змісту конспекту чи параграфа;

^ Оцінює та аналізує помилки, то що залишається учню? Бути пасивним слухачем, від якого вимагається лише запам’ятовування та відтворення матеріалу. Тому часто запитання поставлене по-іншому, заганяє учня в кут. У даній ситуації пригадуються слова А. Ейнштейна: « Як правило, можна прийняти, що вчитель знає свій предмет, але не завжди вміє зробити його цікавим. Ось де корінь зла. Якщо вчитель поширює навколо себе нудьгу, то в такій атмосфері все гине. Навчити вміє той, хто навчає цікаво, творчо». Тому використання компетентності продуктивної творчої діяльності на уроках фізики може розв’язати ряд проблем, які виникають перед вчителем та учнем.

Отже, компетентнісний підхід-це відповідь на вимогу часу, це орієнтир національної системи освіти.